Ялина-опис, види, де росте, розмноження, фото. Особливості будови і розмноження ялини ялина звичайна застосування

, або європейська (picea abies)
Ялина звичайна цінується як важлива лесообразующая порода. Широко використовується при лісовідновлювальних роботах і для захисних посадок уздовж залізниць, а також як декоративне дерево для прикраси ландшафтів. Даний вид ялини неоднорідний за зовнішнім виглядом, що обумовлено різними типами її розгалуження. Ці типи передаються у спадок.
М’яка і легка деревина ялини звичайної йде на розпилювання, а також є хорошим будівельним матеріалом і цінною сировиною для отримання целюлози.

17

(picea pungens)
Як правило, ялина колюча не утворює великих масивів, виростаючи разом з ялиною енгельмана, псевдотсугой, сосною скрученої і сосною жовтою.
Її деревина легка і м’яка, легко обробляється, але використовується мало внаслідок того, що дерево росте на дуже великих висотах.
Є одним з найбільш декоративних видів, вельми підходящим для прикраси ландшафтів. Особливо часто використовується сорт з блакитним забарвленням хвої. Виділено багато декоративних форм, що розрізняються як за формою крони і типу розгалуження, так і за забарвленням хвої.

11

ялина сиза, або канадська, або біла (picea glauca)
У сша і канаді ялина канадська має серйозне лісопромислове значення, а також широко використовується як сировина в целюлозно-паперовій промисловості.
Успішно застосовується в садово-паркових посадках, незважаючи на те, що по декоративності вона дещо поступається ялини колючої, що отримала більш широке поширення в росії.

4

, або балканська (picea omorika)
У природі ялина сербська росте на крутих північних скелястих схилах на висотах від 950 до 1500 м над рівнем моря.
Завдяки своїй декоративності і стійкості до міських умов (газу, диму, пилу) вона знайшла широке застосування в садово-паркових посадках європи.

4

(picea orientalis)
Типове гірська рослина, що росте зазвичай на висоті від 1000 до 2500 м.віддає перевагу затінені схили, де росте з сосною, ялицею кавказькою, буком, грабом. Особливо ефектні ялинники з т. Зв. Колхидским типом підліску, що складається з вічнозелених чагарників або невеликих дерев: лавровишні, падуба, рододендронів. Подрост цієї ялини абсолютно не виносить прямого сонячного освітлення і, мабуть, ще більш тіньолюбний, ніж у ялини європейської. Регулярно утворюючи насіння, що відрізняються високою схожістю, ялина східна добре відновлюється, причому може поселятися на найкрутіших скелястих схилах. Деревина ялини східної м’яка і міцна, тому використовується як будівельний матеріал, йде на столярні і токарні вироби, служить сировиною для целюлозно-паперової промисловості, а також завдяки високим резонансним властивостям знаходить застосування при виготовленні музичних інструментів.

Ялина аянська (хоккайдська)

ялина аянська, або хоккайдська росте на далекому сході по гірських схилах в суміші з іншими породами на висоті 400-1200 м над рівнем моря. Найчастіше утворює змішані насадження. Охороняється в заповідниках.
Ялина аянська-вид дуже древній за своїм походженням. Близька до неї picea suifunensis виростала по суйфуну в среднетретичное час. У північній америці і на балканах ростуть види ялин з тієї ж секції omorica, що і ялина аянська і вельми до неї близькі. Отже, її справедливо можна вважати однією з найдавніших порід флори примор’я, що входить до складу тургайських лісів.
Струнке, красиве дерево 40-50 м заввишки. Крона правильна, конічна, островершинна. Стовбур прямий, покритий темно-сірою, в молодості майже гладкою корою, в старості відшаровується круглими пластинками. Пагони блідо-жовто-бурі або жовто-зелені. Легко відрізняється від інших видів плоскою хвоєю, до 2 см завдовжки, на плодущих гілках гранованою, трохи зігнутою, коротко-загостреною. Зверху хвоя темно-зелена, знизу яскраво-сиза, від устичних смужок, щільно притиснута до пагонів, чим відрізняється від інших видів. Її декоративність збільшують світло-бурі, овально-циліндричні, злегка глянцеві шишки до 6,5 см завдовжки.
Тіньовитривала, різко реагує на зміну вологості повітря, не переносить заболочування, досить вимоглива до грунту, віддає перевагу свіжим, помірно вологим суглинкам. Може виростати на кам’янистих і щебнистих грунтах, при одиночному стоянні — вітрових. Болісно переносить пересадку, обрізку і забруднення повітря. Зимостійкий. Пристосована до короткого прохолодного літа. В молодості росте повільно, пізніше-помірно. Граничний вік — 300-350 років.
Хороша для контрастних груп з блакитно-сизою хвоєю.відрізняється двокольорової плоскою хвоєю, крона здалеку здається сизої. Прекрасно виглядає на тлі беріз та інших листяних порід. Цінна порода для лісопаркових посадок. Ефективно знижує рівень шуму. Придатна для створення густих живоплотів.

У санкт-петербурзі вперше відзначена ф.б. Фішером (1852), раніше, ніж у західній європі. В культуру введена ботанічним садом бін, де вирощується і в даний час. Є також в колекціях лісотехнічної академії та науково-дослідної станції «відрадне».
У гбс з 1954 р 9 зразків (104 екз.), саджанці привезені з природних середовищ існування примор’я, камчатки, сахаліну. Дерево, в 36 років висота 7,7 м, діаметр стовбура 13/16 см.вегетація з 20.iv ±7. Щорічний приріст в молодому віці 5-7 см, в зрілому — до 20 см.пилить з 19.v ± 3 до 30.v ± 4, більше 1 тижня, в середньому близько 10 днів. Семеношеніе з 33 років, насіння дозріває до середини вересня, нерегулярно, в перші роки насіння нежиттєздатні. Зимостійкість висока. Літні живці, оброблені 0,01% — ним розчином імк протягом 24 год, не вкорінюються. В озелененні москви відсутня.

(picea breweriana)
Походить з північної америки, сша (гори на кордоні штатів каліфорнія і орегон). Зустрічається невеликими острівцями в глибоких ущелинах на сухому дренованому грунті, зазвичай на великій висоті (від 900 до 2500 м), частіше в суміші з іншими породами.
Дерево 20-25 (рідко до 35) м вис, зі стовбуром 45-75 см діам., з характерними плакучими гілками другого порядку. Молоді пагони червонувато-коричневі, опушені, глибокобороздчасті, пізніше сріблясто-сірі. Нирки еліптичні або веретеновидні, близько 6 мм дл., червонувато-жовті, смолисті. Хвоїнки 15-30 (-35) мм дл., 1,5-2 мм шир., сплощені, тупі на верхівці, зверху зелені, знизу з виступаючим кілем і 4-6 помітними білими рядами продихів з кожного боку від кіля, зазвичай радіально розташовані, прямі або трохи вигнуті. Шишки узкоцилиндрические, 6-10 см дл., 2-3 см товщ., з цільнокрайними яйцеподібними, зі зрізаним верхнім краєм, дуже товстими лусками, широко відкриті при дозріванні.

Знайдена в 1863 р, в європу інтродукована в 1893 р, в культурі зустрічається рідко. У санкт-петербурзі першим випробував е. Л.вольф (1917). У ботанічному саду бін з 1973 р, недостатньо стійка і повільно росте. У декоративному садівництві представляє винятковий інтерес завдяки своїй оригінальній плакучій формі зростання.

(picea smithiana) — дерево висотою до 50 м, з вузькою пірамідальною кроною; вельми характерні його бічні гілки другого порядку, повислі гірляндами; найнижчі гілки іноді можуть стосуватися землі. Стовбур прямий, біля основи іноді зігнутий, але все одно тягнеться вгору; кора від коричневого до сірого кольору, зморшкувата, розсічена нерівними плівками. З досить великих (до 12 мм) і смолистих бруньок виростають спірально покривають гілочки м’які тоненькі (один міліметр) голки довжиною іноді до 5 см, їх колючі кінчики сильно загострені, колір матових хвоїнок — темно-зелений. Довжина жовтих чоловічих колосків доходить до 3 см, вони розташовуються по краях гілочок в пазухах голок; жіночі шишки — спочатку стоячі, матово-зелені або зеленувато-фіолетові — дуже скоро перетворюються в віслі блискучі і коричневі. Старі шишки без насіння можна дізнатися по їх матовому сіро-коричневого кольору.
Походження. Район гімалайських гір, від афганістану (гіндукуш) на схід через північно-західну індію (кашмір) до південного тибету.
Ця ялина живе на висоті над рівнем моря від 2300 до 3600 м, в районах з мусонним кліматом, де опади за рік випадають періодично — два рази. На більш низьких висотах утворює змішані ліси з домішкою кленів, в’язів і індійського кінського каштана, а вище росте разом з сосною валліха, гімалайськими ялицями і гімалайським кедром.
Застосування. Завдяки своєму «плакучому» вигляду це дерево високо цінується як декоративне, його часто розводять в історичних парках.
Подібні види. У гімалайської ялини є «двійник» в північній америці, це ялина бревера (picea breweriana) — чудове хвойне дерево, в даний час рідко зустрічається в природі і росте в гористих місцях, включаючи південно-західний орегон і північно-західну каліфорнію. Гілки другого порядку-щеБільш «плакучі», ніж у гімалайської ялини, і у шишок схожі на віяло лусочки сильно округлені.

(picea rubens)

Батьківщина: східна частина північної америки (аппалачські гори).
Опис рослини: дерево висотою 20-35 м і зі стовбуром діаметром до 135 см.крона ізольованих дерев ширококонічна, відносно пухка, що спускається до землі. Кора тріщинувата, луската, червонувато-коричнева. Пагони короткі і тонкі, червонувато — коричневі, густоопушені. Нирки злегка смолисті. Хвоя довжиною 10-15 мм, частково вигнута, чотиригранна, зелена, тримається 5 — 7 (до 8-11) років. Шишки яйцевидно-овальні, смолисті, довжиною 3 — 4 (5) см, до дозрівання — фіолетові або зелені, зрілі-червонувато-коричневі, з округлими лусками; опадають на другий рік.
Зимостійкість: висока.
Особливості вирощування: вимоглива до вологості повітря. Погано росте на крейдяних грунтах.
Розмноження:
Використання: придатна
Примітка: дуже декоративні такі садові форми, як nana-карликова, ширококонічна — і virgata — змієподібна.

(picea likiangensis)

Батьківщина: високогір’я західного китаю.
Опис рослини: дерево висотою до 30 м, з конічною кроною і горизонтально-мутовчатими гілками. Кора сіра, глубокобороздчатая. Молоді пагони жовтуваті, сіруваті або коричневі, більш-менш опушені або голі. Нирки овально-конічні, гострі, смолисті. Хвоя довжиною 8-15 мм, чотиригранна, в поперечному перерізі неправильно чотирикутна, зелена. Шишки довгасто-циліндричні, довжиною 5-8 см, луски тонкі, овально-ромбічні.
Зимостійкість: висока. У санкт-петербурзі нормально розвивається і утворює схожі насіння.
Особливості вирощування: вимагає високої вологості повітря, поливу молодих рослин в суху літню погоду. Добре росте на дренованих грунтах.
Розмноження: насінням.
Використання: для одиночних і групових посадок.
Примітка: від близьких видів відрізняється забарвленням пагонів і формою шишок.

(picea gemmata)

Батьківщина: китай, провінція сичуань, високогір’я на висотах 3300-3600 м над рівнем моря.
Опис рослини: дерево висотою 20-40 м.гілки в горизонтальних мутовках, пониклі на кінцях. Пагони жовтувато-коричневі або сіро-жовті, опушені, часто з білуватим нальотом. Кора сіра або коричнева. Нирки захищені верхніми голками хвої, які виконують захисну роль. Хвоя довжиною 6-18 мм, чотиригранна, пряма або вигнута, загострена, колюча (але не в такій мірі, як у ялини колючої), з 4-6 устьічнимі смужками, за забарвленням близька до сизих форм ялини колючої. Шишки циліндричні, звужені на кінці, довжиною 8-12 см, шириною 3-4 см, гладкі і глянцеві, з широкими, округлими, шкірястими лусками.
Зимостійкість: висока.
Особливості вирощування: погано реагує на літню посуху, в цю пору року молоді рослини потребують регулярних поливах. Досить тіньовитривала і газодимостійка.
Розмноження: насінням.
Використання: для одиночних і групових посадок.
Примітка: декоративна завдяки блакитно-сірій хвої, щільній кроні і великим шишкам.

3

(picea obovata)

Батьківщина: один з головних видів-лісоутворювачів лісів сибіру. За межами росії-скандинавський півострів, казахстан, північна монголія, китай.
Опис рослини: дерево висотою до 30 (35) м, з конусоподібною кроною. Пагони з грубими, короткими, рудуватими волосками. Хвоя довжиною 7-20 мм, чотиригранна, лінійно-шилоподібна, колюча. Шишки яйцевидно-циліндричні, довжиною 4-11 см, бурі, з опуклими, широкими, цільнокрайніми закругленими лусками.
Зимостійкість: висока.
Особливості вирощування: дуже тіньовитривала, несолеустойчива.
Розмноження: насінням. Садові форми напіводеревілими зеленими живцями або щепленням.
Використання: для створення снігозатримуючих смуг, живоплотів і як паркове дерево.
Примітка: з різновидів для озеленення та ландшафтного дизайну має значення блакитна сибірська ялина (picea obovata var. Coerulea) з блакитним забарвленням хвої.
Всі декоративні форми необхідно розмножувати тільки методом щеплення на підщепу (4-5-річні або більш дорослі саджанці) звичайної форми ялини сибірської.
Одне з найбільш цінних декоративних дерев, що характеризуються високою зимостійкістю, тіньовитривалістю, швидким ростом і відносною газостійкістю. Несолеустойчива. Може бути рекомендована для широкого використання при створенні різних типів посадок (поодинокі, групові, посадка великих масивів, живоплоти та ін.). Добре переносить стрижку.

(picea sitchensis) — найвищий і швидко зростаючий представник роду ялина (picea), її ареал обмежений сирими морськими узбережжями, де взимку температура повітря зазвичай не падає нижче -18 °с, а річний рівень опадів перевищує 3810 мм передусім ліси з ситхинской їли безжально вирубували: це дерево дає міцну і легку деревину, з якої на початку xx ст. Споруджували корпусу літаків, а в наші дні будують човни і виготовляють музичні інструменти. Ошатно дерево в пору плодоношення, прикрашене великими, до 10 см завдовжки, світло-коричневими шишками.
Ситхинська ялина росте в сирих, нерідко болотистих лісах, де волога поверхня грунту покрита товстим шаром лісової підстилки. На відстані понад 160 км від морського узбережжя вона не зустрічається.
Ялина ситхинська-одне з національних природних багатств сша, тому що вона не тільки володіє найціннішою деревиною, але і являє собою декоративне вічнозелене хвойне дерево.
У природних умовах даний вид росте уздовж тихоокеанського узбережжя північної америки — від аляски до південних штатів сша, де він часто сусідить з ялиною дугласа і іншими видами хвойних дерев. Крім того, нечисленні екземпляри ялини ситхинской були виявлені на півночі великобританії.

Особливості виду
Оскільки ялина ситхинська найчастіше зустрічається по берегах річок або поблизу морських узбереж, на батьківщині її також називають прибережної ялиною . Даний вид дуже ефектний в одиночних і пухко-групових посадках. В наші дні цінна деревина ялини ситхинской, що має коричневий відтінок, широко використовується в целюлозно-паперовому, столярному і меблевому виробництві.

Ареал північно-західне узбережжя північної америки: від каліфорнії до аляски.
Розміри дорослої рослини дерево висотою 40-98 м.
Декоративність хвоя і шишки надають дереву ошатний вигляд в пору плодоношення.
Форма хвої хвоя дуже вузька (до 0,1 см) двокольорова, довжиною до 2,8 см, з одного боку блискуча, темно-зелена, з іншого — блакитно-сріблясто-біла.
Час і форма цвітіння весна-початок літа.
Шишки шишки великі, довжиною до 10 см, світло-коричневого кольору.
Вимоги до грунту вид вимогливий до вологості грунту і повітря, успішно розвивається на тимчасово затоплюваних ділянках.
Ставлення до світла вид тіньовитривалий, але краще розвивається при достатньому освітленні.
Стійкість до міських умов вид стійкий до диму і газів.
Морозостійкість вид морозостійкий.
Укриття на зиму молоді рослини в перший рік посадки.
Тривалість життя живе 700-800 років.

(picea asperata)-типовий мешканець лісових масивів, розташованих на південному заході китаю, де досі в цілості збереглися реліктові ліси. У виданому під час правління династії цин трактаті «основні трави гори юйлун» названо більше двохсот двадцяти видів рослин, в число яких входила і ялина шорстка. Це чудове хвойне дерево володіє декоративними якостями, а також добре переносить суворі холоди і умови сучасного міста, тому фахівці з озеленення рекомендують садівникам активніше застосовувати його в ландшафтному будівництві.

(picea engelmannii)

Батьківщина: скелясті гори заходу північної америки.
Опис рослини: дерево висотою до 30-50 м, зі стовбуром діаметром до 90 см, з густою конусоподібною кроною і злегка никнуть гілками. У культурі зазвичай відносно невеликих розмірів, росте повільніше ялини європейської та ялини колючої. Кора тріщинувата, луската, червонувато-коричнева, тонка. Молоді пагони жовтувато-коричневі, з іржавим опушенням. Хвоя довжиною 15-20 (25) мм, чотиригранна, гостра, жорстка (але м’якше, ніж у ялини колючої), з 2-4-устьічнимі лініями на кожній стороні, сизо-зелена, вперед спрямована і тримається 5 — 10 (15) років; при розтиранні видає специфічний, різкий запах. Шишки яйцевидно-циліндричні, довжиною 4-7 см і шириною 2,5 см; незрілі — пурпурні, при дозріванні — світло-коричневі.
Зимостійкість: висока.
Особливості вирощування: невимоглива до грунту.
Розмноження: насінням. Садові форми напіводеревілими зеленими живцями або щепленням.
Використання: поодиноко або невеликими групами і алеями.
Примітка: представляє великий інтерес для озеленення населених місць як високодекоративний вид, з великоюБажано засипати дно гравієм, що спростить подальше обслуговування.

Якщо яма занадто велика і до межі заповнена відходами, то її буде простіше повністю закопати, а потім підготувати місце для нової.

Очищення герметичної ями

Існує три способи, як прибрати мул з вигрібної ями:

• фекальним насосом з функцією подрібнення всіх великих відходів. В цьому випадку необхідно розрідити вміст водою, а потім завантажити всередину шланг з підключеним спеціальним пристроєм для відкачування відходів. У міру осушення, необхідно додавати ще води, яка теж відкачується, щоб промити стіни і дно;
• біопрепаратами. Вибираючи, ніж розчинити мул у вигрібній ямі, багато хто воліє використовувати такі добавки. Вони пропонуються у вигляді порошків, рідини або таблеток. При додаванні в яму, запобігають утворенню мулу, зменшують неприємний запах і істотно знижують кількість твердих відходів;
• хімічні засоби. Необхідно вибрати нітратні окислювачі, які безпечні для природи і людини. Вони швидко розчиняють мул, прибирають неприємний запах і в цілому зменшують масу відходів, які потім можна буде використовувати для добрива.

Слід зазначити, що періодична відкачування відходів все одно буде потрібно, навіть якщо використовувати в основному біопрепарати і хімічні засоби.

Чистка септика

Багато, хто користуються септиками, не замислюються, як очистити вигрібну яму від мулу. Це пов’язано з тим, що виробники встановлюють спеціальні труби. За ним мул видаляється з ями самопливом, не вимагаючи від власника ніяких зусиль.

Але в деяких випадках такі труби відсутні, тому септику потрібно періодична чистка дренажним насосом. З його допомогою повністю видаляються всі наявні забруднення.

Також можна використовувати спеціальні бактерії для септиків. Вони зменшують кількість твердих відходів, а також руйнують мул і жирові шари, так що навіть без спеціальних труб яма залишається чистою і завжди готова до використання.

Переповнений септик або вигрібна яма зроблять абсолютно непридатним для проживання навіть самий затишний будинок. Тому всім домовласникам доводиться обслуговувати і локальні, і автономні системи, час від часу відкачуючи надлишки стоків. Але що робити, якщо септик або вигрібна яма занадто швидко наповнюється? давайте розберемося зі способами вирішення цієї проблеми.

Причина тут одна – грунт більше не вбирає воду, яка і наповнює ємність відстійника або йде в поле фільтрації (якщо воно є). При цьому відмова грунту приймати стоки має кілька пояснень, а саме:

• внаслідок недостатньої активності придонний шар септика або ями покриває мулистий осад, що утворює буферну плівку, що перешкоджає контакту грунту і води. В результаті у вас швидко заповнюється вигрібна яма або септик, оскільки рідина нікуди не йде, а залишається в ємності.

Замулювання дна в септику

• стінки і дно септика або ями покриває жировий і мильний наліт, джерелом якого є кухонні стоки. Якщо у вас немає, то вам навіть не варто дивуватися тому, як швидко набирається септик. Жировий осад забиває відвідні канали і блокує відхід води і крізь дно, переливи або через бічні вікна в тілі саморобного септика.

У деяких випадках важкорозчинний жир і мильний камінь забивають всю внутрішню поверхню каналізаційної труби, повністю зупиняючи рух стоків до відстійника або вигрібної ями.

• каналізація просто не справляється зі стоками . По повинен бути не менше трехсуточного витрати води. Відповідно, підвищення навантаження на водопровід (більше мешканців витрачають більше води) призводить до того, що септик швидко заповнюється – рідина просто не встигає піти в грунт
• грунт просто перемерзає , а мерзлий грунт не приймає воду ні за яких обставин. Крім того, іноді в септику або каналізаційній трубі з’являється крижана пробка, що блокує рух стоків.

Тепер, коли причини збою в роботі каналізації встановлені, нам залишається тільки зрозуміти, що робити, якщо швидко наповнюється вигрібна яма або септик. Тому далі ми розберемо найбільш ефективні способи протидії конкретних причин поломки локальної або автономної системи утилізації стоків.

відновлюємо поглинаючу здатність грунту

Цей спосіб актуальний тільки для власників вигрібних ям і саморобних септиків з відкритим дном. В цьому випадку для відновлення всмоктуючої здатності грунту вам доведеться промити каналізацію, а робиться це так:

• викликаємо асенізатора і відкачуємо вміст вигрібної ями або септика.
• заповнюємо ємність, але не фекальними стоками, а чистою водою.
• даємо воді відстоятися добу, протягом яких ні під яким приводом не користуємося хлорвмісними препаратами (миючими і миючими засобами).
• або біопрепаратів з підвищеною дозою таких мікроорганізмів. Якщо це рекомендує виробник препаратів-повторюємо процедуру протягом 5-7 днів.

Сенс цих дій полягає в розрідженні придонного мулу чистою водою і запуску інтенсивного анаеробного і аеробного бродіння, що з’їдає навіть злежаний осад. Повторювати відкачування септика після цієї процедури не потрібно, але протягом року вам доведеться щомісяця використовувати свіжу порцію бактерій, необхідну для підтримки бродіння.

В якості стартового препарату можемо порекомендувати такі варіанти:

Пам’ятайте, що самі по собі активні біопрепарати ситуацію не виправлять – вам доведеться відмовитися від частого застосування побутової хімії. Інакше ваш септик знову заб’ється мулом.

прибираємо жировий і мильний осад

У фабричних септиків із закритим дном основною причиною швидкого наповнення ємності відстійника є утворення жирового або мильного нальоту, що утруднює рух рідких опадів по каналах переливів. Втім, мильні і жирові пробки можуть утворитися і в саморобних каналізаціях. Причому сам факт їх виникнення-це лише питання часу, якщо в каналізації немає жировловлювача або окремого відстійника для кухонних стоків.

Для видалення мильних і жирових пробок можна скористатися двома методами – механічним і хімічним. При цьому другий варіант працює набагато ефективніше першого і реалізується без будь-яких зусиль.

Мильний камінь

Для цього потрібно залити потрібний бактерицидний препарат в раковини, унітаз і ванну. І повторювати цю процедуру до відновлення пропускної здатності каналізації і переливів.

на практиці це виглядає наступним чином:

• відкачуємо септик. Заповнюємо його водою. Даємо воді відстоятися, щоб з рідини випарувався хлор.
• заливаємо в раковини, ванну і унітаз препарати, здатні зруйнувати мило і жировий осад.
• починаємо користуватися каналізацією, відстежуючи пропускну здатність труб і рівень води в септику. У разі необхідності заливаємо додаткову порцію препарату.
• після відновлення пропускної здатності каналів переливу вводимо підтримують культури, здатні поглинати жирові відкладення.

Як препарат для видалення мила і жиру можна використовувати такі варіанти:

Ніякими препаратами проблему недостатньої потужності септика вирішити не вийде. Якщо добовий скидання води перевищує 1/3 від обсягу відстійника, то будівництво колодязя або поля фільтрації – це практично неминучий крок, альтернативою якому буде тільки демонтаж старого септика і установка нового очисної споруди.

дренажний колодязь

Основа такої споруди-це неглибока шахта на 3-4 метри, прорита до піщаних пластів грунту. Зазвичай вона відривається на відстані до 5 метрів від септика і зв’язується з відстійником окремим трубопроводом діаметром 110-150 міліметрів. Труба повинна йти під ухилом (до колодязя), з перепадом висот 2 сантиметри на погонний метр лінії.

Стінки дренажного колодязя зміцнюють бетонними кільцями, нижню з яких доведеться перфорувати, висвердливши в його тілі безліч отворів діаметром 15-20 міліметрів. Прояснені води з септика переливаються в колодязь і йдуть в піщаний горизонт грунту.

Альтернативний варіант-дренажний колодязь з полімеру, що збирається силами 2-3 чоловік з пластикових деталей (дно, кільце з відводами для трубопроводу, телескопічна горловина).

Поле фільтрації

Це більш масштабна система, що складається з перфорованого трубопроводу, заглибленого в грунт на метр. Причому перфоровані труби укладаються на піщано-гравієву підсипку товщиною від 25 сантиметрів і засипаються такою ж сумішшю.

Передбачає риття траншеї,Размещение на ее дне подсыпки и укладку труб. После сборки трубопровода его покрывают 20-сантиметровым слоем песчано-гравиевой подсыпки. В финале траншею засыпают отобранным грунтом.

Трубопровод поля фильтрации идет под уклоном 2,5 сантиметра на погонный метр, поэтому глубина траншеи может колебаться в пределах от 1 до 1,5 метра. Как правило, на одного пользователя выделяют не менее 8 погонных метров трубопровода поля фильтрации, поэтому владельцы объёмных септиков роют не одну траншею, а несколько, располагая 5 или 10-метровые участки параллельно друг другу.

улучшаем теплоизоляцию труб и септика

Проблема ледяных пробок возникает не на пустом месте. Обычно от этого страдают владельцы самодельных септиков, проигнорировавшие рекомендации по заглублению конструкции ниже уровня промерзания грунта. Кроме того, ледяная пробка появляется в трубах, лишенных внешней теплоизоляции.

Для устранения ледяной пробки в трубах придется сделать следующее:

• взять в аренду или купить парогенератор, и растопить ледяную пробку в трубопроводе.
• купить и смонтировать цилиндрический
• использовать современные решения, как то —

Рассказы об электричестве, штырях и крюках – это верный путь на больничную койку. Эффективность самодельных «кипятильников» сомнительна, а риск поражения электрическим током более чем реален.

Плавление льда в трубе горячей водой приведет к неминуемому «возврату» жидкости, вытекающей из трубы после контакта с фекальной пробкой. Ее собирают в отдельное ведро, но запах никуда не денется, а проливать пробку горячей водой придется очень долго. Именно поэтому единственным приемлемым инструментом для разрушения ледяной пробки является именно парогенератор.

Если пробка выросла в септике, сковав поверхность стоков, то в этом случае придется делать следующее:

• открываем люк, высверливаем во льду несколько лунок, добираясь до жидкости.
• растапливаем ледяную пробку горячим паром, используя арендованный или приобретенный парогенератор. Причём наша задача заключается только в разрушении корки на отдельные льдины.
• после разрушения ледяной корки, откачивает фекальные стоки, и заливаем в септик горячую воду, которая расплавит остатки льда. При необходимости повторяем эту процедуру.
• заливаем в септик препараты или , которые запустят процесс брожения в емкости.
• разводим костры по периметру септика, прогревая землю на нужную глубину.
• засыпаем угли костров песком и покрываем землю каким-нибудь теплоизолятором, например керамзитом или опилками, или плитами пенопласта. Причем подсыпку придется уложить не только поверх септика, но вокруг него, на расстоянии одного метра от стенок.

Запущенные в септик бактерии запустят процесс брожения, сопровождающийся выделением тепла. Подсыпка на крышке септика и по его периметру изменит глубину промерзания грунта в этой зоне, устранив причину образования ледяной пробки в септике. После завершения этих работ вы можете пользоваться септиком без опасения столкнуться с еще одной ледяной пробкой.

Выгребная яма – это удобная автономная установка, которая применяется для сбора отходов жизнедеятельности жильцов. Чтобы система проработала как можно дольше, её необходимо правильно обслуживать. При отсутствии должного ухода, выгреб выйдет из строя, и все отходы всплывут на поверхность. Очистить выгребную яму можно несколькими способами, и большинство из них можно осуществить самостоятельно.

показания к очистке выгребной ямы

Если в воздухе витает неприятный запах, а над установкой летают мошки – это свидетельствует о том, что настало самое время почистить выгребную яму. Если этого не сделать, то на дне канализационной системы будет скапливаться ил, а это приведёт к скорейшему засорению. Чтобы избежать проблем, рекомендуется проводить чистку не реже, чем 1 раз в год.

Заняться откачкой выгребных ям можно самому, и для этого необязательно вызывать ассенизаторскую машину. Для начала необходимо приобрести специальную ёмкость, объём которой должен быть равен объёму ямы и фекальный насос.

Самостоятельную очистку можно делать в том случае, если канализацией пользуется небольшое количество людей. В таком случае яма заполняется медленнее, и проблем с откачкой не будет. После процедуры следует промыть выгреб, чтобы замедлить образование каменистых отложений.

способы самостоятельной очистки

Существуют три основных способа, чтобы почистить выгребную яму, это:

• метод откачки;
• очистка биологическими препаратами;
• очистка химическим способом.

Откачивание содержимого

Самым первым и традиционным методом является откачка. Осуществить процесс можно как самостоятельно, так и с помощью специальных служб. Вызов специалистов понадобится в том случае, если яма имеет приличные размеры, так как данная услуга стоит недёшево.

Если установка небольшая, например, на дачном участке, то владелец может сам справиться с задачей по устранению нечистот. Для этого понадобится и осторожность. При чистке выгребных ям следует надеть соответствующую защиту:

• прорезиненую одежду;
• респиратор;
• прочную обувь;
• резиновые перчатки.

Проводить очистку насосом не стоит в одиночку, так как внутри выгреба образуется метан. Этот газ очень опасен для человека, поэтому поблизости должен находиться человек, который сможет быстро прийти на помощь в случае отравления.

Применение биологических препаратов

Биологические препараты – это отличное решение для того, чтобы почистить выгребную яму. Принцип работы биопрепаратов состоит в том, что под их действием каловые массы и отходы превращаются в жидкость. Она не имеет запаха и является безопасной для человека. Плюсы применения биопрепаратов:

• средства расщепляют жиры, фекалии, туалетную бумагу, и дезинфицируют выгребные ямы;
• при очистке они не оказывают негативного воздействия на строительные материалы (металл, кирпич, пластик);
• препараты начинают активную работу спустя 2 часа, а уже через 4 часа они устраняют неприятный аромат.

Несмотря на преимущества, у данного метода есть недостаток – средства не могут работать при низких температурах, и их использование в зимний период исключается. Здесь на помощь приходят химические препараты.

Химический способ

Чтобы почистить выгребную яму химическим способом, используют следующие средства:

• окислители нитратные;
• соединения аммония;
• хлорная известь.

Такие средства не боятся холодов, но являются крайне токсичными. Они хорошо справляются с различными видами бытовых отходов и устойчивы к агрессивной среде. У химических веществ есть один существенный минус – они небезопасны для окружающей среды.

При механической очистке используется ассенизатор и илосос. Чтобы воспользоваться такой техникой, необходимо только обеспечить ей беспрепятственный подъезд к выгребной яме.

Ассенизатор – это специальная машина, которая имеет вакуумный насос. С его помощью и проводится удаление содержимого установки. Данный способ считается самым удобным, так как откачка выгребных ям проводится быстро и качественно. При желании можно попросить провести промывку установки за дополнительную плату.

Как и предыдущие методы, ассенизатор имеет недостаток – он всасывает отходы только в жидком виде. Чтобы убрать твёрдые нечистоты, разумно использовать илосос, потому что он способен превратить их в жидкость и без труда откачать загрязнения. Но и у него есть минус: после использования такого устройства яма перестанет впитывать влагу, и вызывать специалистов придётся чаще.

Чтобы выгребная яма функционировала как можно дольше и эффективнее, можно воспользоваться несколькими простыми советами:

&1&

• если было замечено, что в воздухе стоит неприятный запах, необходимо поместить в выгребную яму специальные средства (жидкие составы или порошки), которые ускоряют процесс разложения.
• за состоянием системы нужно постоянно следить и подвергать её механической очистке. Если канализация будет полной, и пойдёт дождь, то все нежелательные отходы выплывут наружу, а это чревато неприятным стойким запахом.
• чтобы осушение почвы проходило быстрее, стоит проделать в дне ямы пробоину и вставить в неё пластиковую трубу.
• если готовая установка не справляется с поступающими отходами, желательно выкопать ещё одну яму и соединить их трубой.

&1&

Когда было замечено, что откачка выгребной ямы стала требоваться всё чаще,

Поява через два тижні перших сходів має бути сигналом до того, що полив слід зменшити. Сходам знадобиться ретельний догляд: дві підгодівлі до того, як ви їх висадите у відкритий грунт і часте розпушування землі. Профілактична обробка інсектицидами буде теж до речі.

У горщику сіянці можуть рости, поки на вулиці не стане тепло. Висаджують їх в останніх числах травня, коли мине загроза пізніх заморозків.

Перед висадкою сіянців приготуйте лунки-насипте в них компост і мінеральні добрива. Якщо подальший догляд буде правильним, необхідності в наступних підгодівлі не буде.

Встановивши маленьке рослина в лунку, підсипаємо грунт, ретельно його утрамбовуючи і поливаємо. Посаджений саджанець ялини, для створення парникового ефекту, потрібно буде накрити обрізаної пляшкою з-під напою. Щоб майбутня ялинка не запріла і не гнила, стаканчик кожен день відкривають для провітрювання. Через тиждень необхідності в ньому не буде, для збереження вологи грунт можна замульчувати.

&1&

як виростити ялина з гілки

Дерево можна виростити не тільки з насіння, а й з держака. Щоб з держака виросла красива, сильна і здорова ялина звичайна, потрібно виконувати деякі, важливі рекомендації.

Живці зрізають з верхівки навесні або на початку осені, краще вибрати для цього дерево 5-8 років, висаджувати їх потрібно відразу ж.

Довжина живця повинна бути не великий, десь 15-25 см, хвою на кінці зчищають і садять їх в заздалегідь приготований парник, бажано з грунтовим підігрівом.

В лунці повинен бути дренаж, а так само суміш живильного грунту і піску. Саджанець садять під нахилом, кут повинен бути 30 градусів, поливають і накривають плівкою. Температура грунту повинна бути від 21 до 27с, а повітря – від 17 до 23с.

Коли молоді ялинки зміцніють, за ними доглядають, як за дорослими рослинами, тільки більш ретельно оберігають від сонця і морозу. Грунт під ними мульчують а гілки вкривають нетканим матеріалом або іншими укривними матеріалами.

Якщо правильно доглядати за ялиною, їй не страшні хвороби і шкідники.

&1&

Як доглядати?

Щоб ялина виросла красивою, висаджений саджанець потрібно оточити турботою і увагою. Молоді рослини потрібно регулярно поливати, в жарку погоду це роблять щодня, краще використовувати для поливу лійку. Якщо літо спекотне і сухе, не шкодуйте води, розраховуйте так, щоб під одне деревце йшло до10-12 літрів. Кожен полив закінчується розпушуванням землі і мульчуванням пристовбурного кола.

Правильний догляд за ялиною це ще й підгодівля, рекомендований препарат кеміра-універсал.

Крім цього, ялина звичайна потребує обрізку. Догляд за кроною полягає у видаленні сухих, хворих і зламаних гілок. Якщо дерево-важливий елемент ландшафтних композицій, то формують його крону, стрижку вона переносить безболісно. Декоративна обрізка проводиться щороку. Однаково небезпечні для ялин і пекучі сонячні промені, і люті морози, від цих природних факторів ялина потрібно оберігати.

Давно відомо благотворний вплив на організм людини компонентів, що виділяються в атмосферне повітря. На основі хвої, шишок і нирок роблять лікарські препарати, широко використовувані народною і традиційною медициною.

Добре знайома ялина є представницею найчисленнішого сімейства хвойніков, а саме соснових. Слово» ялина » в перекладі з давньослов’янського означає смола.

У царстві рослин одне з перших і важливих місць займає ялина, що належить до роду, який налічує більше 50 видів . Поширена рослина по всьому світу від центральної азії та північної америки до південної африки.

Ялина звичайна

Як довго живе ялина? які існують види ялини? як виростити ялина в домашніх умовах? всі ці питання розглядаються в даній статті.

Опис

&1&ялина — це вічнозелене, прямоствольне, дуже струнке дерево з конусоподібною кроною. Стовбур дерева досить складно побачити, адже він прихований за широкими «лапами» ялини.

Ялини різного віку покриті гілками до самої основи. Кора у молодих дерев має сірий колір з буруватим або цегляним відтінком, гладка на дотик. Старі ялинові стовбури шорсткі, кора місцями лущиться, видно патьоки смоли. Хвоя, голчастого типу і тримається на гілках до 10 років. У міському середовищі термін життя хвої не перевищує 5 років, а погіршення екології ще більше скорочує термін.

Голки хвойного дерева чотиригранні в розрізі, поодинокі, розташовані на гілках по спіралі. Шишки щільні, за формою витягнуті і циліндричні. Положення шишок на гілці звисають. Восени шишки дозрівають і відкриваються для розсіювання насіння.

Насіння покривають насіннєві лусочки, вони забезпечені «крилами», у формі чаші. Крила призначені для польоту насіння за вітром. Простий досвід спостереження покаже, що одне насіння може пролетіти відстань 150-200-м .

На території росії росте кілька підвидів ялини звичайної :

• «асгосопа».
• «barryi».
• «crusita».
• «cupressina».
• «echiniformis».

Характеристики рослини

&1&вельми однозначно опис ялини звичайної: одне з найбільш невибагливих рослин на земній кулі. Ялина не потребує родючих грунтах і прекрасно приживається на бідних глиняних грунтах і суглинках, а також на пісочних сопках.

Їли не страшні тіньові схили або ділянки із застоєм води в грунті. Рослина неймовірно морозостійка, не боїться континентального і північного клімату. Росте в тайзі, тундрі і за полярним колом.

Ялина не витримує загазованості і погано переносить задимленість. Незважаючи на, це дерево використовується в озелененні міст і відмінно підходить для насадження паркових зон як в одиночних, так і групових посадках. Ялина широко використовується для посадки снігозахисних смуг. Низькорослі або карликові декоративні форми відмінно підходять для альпійських гірок, присадибних ділянок або прикраса ландшафту. Жоден ландшафтний альпінарій не обходиться без карликової ялини, яке відмінно входить в поєднанні з туями і диким каменем.

&1&назва хвойного дерева говорить сама за себе і точно назва вказує на ареал. Ялина звичайна виростає в центральній і європейській частині росії , вона є основним хвойним деревом утворює тайгу.

Територія європейської росія і північ сибіру поступово змінює звичайну ялину на сибірську. Істотної відмінності між видами немає. Не існує внутрішньовидових відмінностей від сосни і модрини.

Однак ялина при виборі умова зростання невибаглива, в той час як модрина дуже тіньолюбна і дуже важко росте на незатінених ділянках. Сосна на стадії пагонів пошкоджується весняними заморозками або може отримати сонячний опік.

Важливо пам’ятати, що всі рослини дуже страждають від лісових пожеж, спровокованих людиною або сезонними підпалами.

Ялинові голочки використовуються в медицині, тому що містять величезну кількість вітамінів, мінералів та інших корисних речовин:

• вітаміни в3, к, с, е, рр;
• ефірні олії;
• фітонциди;
• таніни;
• каратіноїди;
• природні біорегулятори;
• смоли;
• марганець, мідь, залізо, хром.

Настоянками і відварами ялинових голок лікують безліч різних захворювань і патологій, наприклад:

• вірусні захворювання верхніх дихальних шляхів;
• бронхіальна астма;
• захворювання нирок;
• невроз, радикуліт, плексит;
• грибкові ураження шкіри;
• гіпертонія, атеросклероз.

Періоди і особливості росту дерева

&1&ялина європейська славиться поганим обміном мінералів і дуже повільно росте в перші 10 років життя . Потім темпи зростання різко збільшуються і зупинятися лише після 120-150 років . Стрибкоподібний, нерівномірне зростання відрізняє європейську ялина від сибірської.

Давно відомо що ялина визнаний довгожитель і якщо дозволяють умови вона без проблем доживає до 300 років .

Найкраще ялина розвивається на суглинках і пісковиках.

Грунт подібного роду дозволяє утворити дереву гіллясту кореневу систему, яка йде глибоко під землю і утримує дерево на поверхні. Не варто забувати що ялина є любителькою сирих місць. Однак в місцях з надлишком вологи в грунті, ялина формує поверхневу кореневу систему невеликого діаметру, тому при сильному пориві вітру коренева система може не утримати дерево.

Невибагливе дерево зустрічається навіть в болотистих місцевостях, якщо болото має проточний характер. Коренева система невелика в порівнянні з сосною, цим пояснюється нестійкість ялини при вітрах і зовнішніх факторах. Ще однією особливістю дерева можна назвати явище, при якому нижні гілки засихає, але не відмирають. З цієї причини в ялинових лісахЗавжди сиро і темно.

Незважаючи на всю свою невибагливість, ялина залишається дуже ніжною породою дерева. Вирощувати ялину можна практично в будь-якому регіоні. Ялина відмінно росте під пологом дерев, наприклад, дуба, сосни, берези, ясена. Під прикриттям інших представників флори, ялина залишається набагато вимогливіше сосни в умовах зростання. Їли все ж потрібно невелику кількість води. З цих причин рідко зустрінеш поруч ростуть сосну і ялинку.

Розмноження

&1&розмножується звичайна ялина насінням, які дуже просто зібрати. Досить зрізати кілька ялинових шишок і потримати в теплі до повного висихання. Намагатися дістати насіння або лущити шишку не варто, адже шишки самі відкриваються і ви отримаєте насіння, схожість у яких чудова.

Незайвим буде обробити насіння розчином марганцівки .

Відмінним грунтом для посадки насіння стане прожарений річковий пісок. Насипте в горщик грунт, трошки полийте і поглибіть насіння на 1.5–2 см.контейнер необхідно помістити в холодильник або на балкон для стратифікації. Процедура стратифікації необхідна для насіння, так як в природній природі зерна хвойніков взимку піддаються впливу холоду. Стратифікація стимулює швидке проростання насіння. У холоді насіння повинні знаходитися близько 3 місяців, такий термін змоделює зимівлю. Насіння не пройшли стратифікацію, можуть кілька років пролежати в землі, але так і не зійти. По закінченні часу контейнери з насінням поміщають в тепле світле місце і чекають сходів.

Для посіву ідеальним часом вважається жовтень-листопад, щоб знаходження насіння в землі якраз викладало на зиму. У лютому-березні дістаючи ємність з балкона або холодильника, насіння потрапляють сприятливі умови для проростання. З настанням весни збільшується тривалість світлового дня і рослини рушають в зростання.

В період перебування в грунті, насіння вимагають щедрого поливу, що відповідає природним умовам, адже взимку сніг періодично тане, створюючи водяну подушку. Вологість і тепло є основними умовами для початку сходів хвойних рослин.

Коли контейнери переміщені в світле місце, через пару тижнів зійде малятко-ялина. Відразу буде видно що це справжнє хвойне дерево, адже першими з’являються голочки.

Тепер в поливі важливо дотримати баланс, щоб не допустити надмірного зволоження або недоливу. Раз в тиждень молоді ялини потрібно підгодовувати добривами, а також розпушити верхній шар грунту.

Коли відступлять заморозки і потеплішає маленькі саджанці пора висаджувати в грунт. Перед посадкою, в лунку додають перегній або компост змішаний з землею.

Можна додати невелику кількість мінеральних добрив. Дорослі їли не підгодовують. Саджанці поміщаються в лунку, корінці акуратно засипають підготовленим грунтом, злегка утрамбовують і поливають. Для кожного паростка створюють маленький парник з плівки, пластикової пляшки або скляної банки. Процедура необхідна для якнайшвидшого акліматизації.

Кожен день сіянці необхідно вентилювати. Їх потрібно відкрити, провітрити, перевірити вологість грунту і видалити конденсат. Через 10 днів парники можна прибрати, а грунт навколо молодих ялинок засипати мульчею для збереження вологи.

У контейнерах сіянці знаходяться 3-4 роки. В умовах повільного зростання цей термін вважається оптимальним. У цьому віці саджанці найбільш пристосовані до сильних перепадів температур, їм не страшні опіки і заморозки.

Як і всі хвойні види-ялина декоративна рослина. Ялина завжди прикрашала сади, парки, старі російські садиби. Завдяки проведенню сучасної селекційної роботи, було виведено багато сортів ялини, які використовуються в ландшафтному і садовому дизайні. Ялина звичайна, вирощена з насіння власноруч, прикрасить будь-яку ділянку, а також може стати родоначальницею багатьох традицій. Цей спосіб вирощування звичайної ялини підійде для високорослих сортів. Вирощування саджанців власноруч, є гарантією швидкої адаптації до кліматичних умов у вашій місцевості.

&1&серед існуючих сортів ландшафтні дизайнери особливу увагу приділяють карликової ялини . Зростання карликової ялини зазвичай не перевищує 1 м , крона широка і щільна, хвоя м’яка. Карликова ялина прекрасно підходить для садових композицій, ландшафтних об’єктів і альпійських гірок.

Найбільш затребуваний представник карликового виду — нідіформіс . Він є найефектнішим і легко культивується.

Крона нідіформіса круглої форми, досягає в діаметрі 3 м, а висота ледь досягає 1 метра. Крона за формою сплюснута і нагадує гніздо, це обумовлено відсутністю головних гілок дерева, численні тонкі гілки ростуть у формі віяла. Хвоя високої щільності, коротка і темно-зелена, дуже м’яка і густа, рівномірно покриває гілки спіралеподібно.

Дерево росте дуже повільно набираю в рік не більше 4 сантиметрів висоту і 8 см в ширину. Ялинка невибаглива до грунту, добре росте в суглинках і пісковиках будь-якого рівня кислотності. Завдяки повільному росту рослина дозволяє зберігати створений ландшафт на довгі роки. Нідіформіс дуже морозостійкий, але молоді рослини все ж краще вкривати на зиму. Нідіформіс не є чистим видом, тому розмноження проводиться виключно вегетативним методом — відводками або живцями. Насіння нидиформиса марні. Причиною є те, що подібна рослина селекціоновано з різних видів хвойних. Прабатьками нідіформіса були високорослі хвойні дерева.

Якщо не виходить виростити такий хвойник залишається — один шлях в магазин. Карликові нідіформіси продають в горщиках або контейнерах. Основним принципом вибору цього дорогого рослини, є переконання що коренева система міцна. Немає механічних пошкоджень і хвоя не заражена шкідниками.

Перед походом в магазин ознайомтеся з інформацією про форму корони, розміри рослини, а також особливості догляду за ним.

Висновок

&1&європейська ялина або як її ще називають звичайна — прекрасна прикраса будь-якого садової ділянки . Засаджений ялинами заміський ділянку завжди виглядає так, ніби готовий зустрічати новий рік.

Ялина звичайна – європейська) — гідна прикраса будь-якого заміського ділянки. Ялина з’явилася в європі в xvi столітті, існують опис розмноження ялини, датоване 1511 роком, тоді саджанці були великою рідкістю.

У наш час існує більше сотні садових і дизайнерських форм ялини, а саджанці та насіння без праці можна придбати в спеціалізованих магазинах і розплідниках.

Дізнайтеся в сьогоднішній статті про особливості будови ялини. Як розмножувати ялина? найстаріше і найвище соснові дерева. якщо тема вам цікава, продовжуйте читати.

Ялина європейська – звичайна) — хвойна рослина, що належить до сімейства соснових. До хвойних рослин зараховуються, як дерева, так і чагарники. Їх об’єднує загальне пристрій листя — у хвойних вони ігловідние і вічнозелені (багаторічні), хоча зустрічаються і листопадові представники, наприклад, модрина . Ми звикли бачити ялини в лісах, але останнім часом набирає популярність тенденція використання ялини звичайної в декоруванні дворів, створенні масштабних ландшафтних композицій. Не забувайте про лікарські властивості дерева, починаючи з ефірного масла, закінчуючи шишками . Активно використовується деревина в промислових цілях. Їли ми встановлюємо на новий рік за старою доброю традицією.

Особливості будови ялини:

• вічнозелене дерево;
• досягає 30-50 м у висоту;
• крона конусоподібна;
• гілки пониклі, багатоярусні;
• кора сірувато-коричневого відтінку, з’єднана платинами;
• листя – це 4-хгранние хвоїнки на подушечках;
• тривалість життя до 300 років;

Фітонциди-біологічно активні речовини, які виділяються рослинами і вбивають бактерії – відмінно очищають повітря, заспокоюють або тонізують нервову систему в залежності від сезону. Вчені провели дослідження на 1 групі добровольців в літній і зимовий період. Людям запропонували прогулятися по сосновому лісі в різні періоди, після чого оцінювали стан і настрій. Влітку запах ялини відмінно заспокоює, а взимку – тонізує. Пройдіться по хвойному лісі і самі переконайтеся в тому, що силу додаються, а стрес випаровується.

Особливості розмноження ялини

Досягає зрілості від 20 років. Період сім’яносності протяжний і може наступити навіть в 60 років. Період залежить від місця розташування ялини: одинаки швидше дозрівають, а близько посаджені дерева довго «вирішуються». Насіння формуються щороку. має жіночі шишки довжиною 15 см – мегастробіли, за допомогою яких відбувається запасання насіння і подальше розмноження. Шишки формуються на дворічних гілках. Запилення відбувається в травні.